Дистанційне навчання чи дистанціювання від навчання?

Ситуація з коронавірусом поставила сучасну школу в нові освітні рамки. Сьогодні вже кожен школяр і його батьки знають, що таке дистанційне навчання. Та чи кожна родина може і хоче організувати своїй дитині належні умови дистанційного навчання?

Коли в березні 2020 року школа пішла на дистанційне навчання, то можна було зрозуміти, що ми були до цього не готові – ні вчителі, ні діти, ні батьки. Проте виходили з тих умов і досить лояльно поставились до результатів праці школярів, оцінюючи минулий навчальний рік. Новий же навчальний рік заздалегідь обіцяв і дистанційну, і змішані форми. Тому не лише школі потрібно було думати, а й батькам, як організувати навчання своїх дітей.
Як показала практика листопада, лише частина школярів включилася в “дистанційний процес”. У Барашівській школі діти працювали переважно на платформах Google Classroom і Meet, а також через Вайбер. Проблеми, з якими переважно зіткнулися педагоги,– не всі учні вийшли на зв’язок, не завжди якісний інтернет, а також неякісна і не завжди доступна оргтехніка, як у вчителів, так і в дітей (один телефон, з якого можна працювати в родині, де двоє-троє дітей, відсутність ноутбука, стаціонарного інтернету). Прикро ще й тому, що частина школярів не усвідомлює, що не оцінка важлива, а те, які знання здобуваються (учні часто вдавались до списування не лише з певних джерел, а й один у одного).Тут ми, вчителі, безсилі. Питання: який же результат такого навчання і яка ж об’єктивність оцінки.
Та ще сумніше – небажання значної кількості учнів узагалі самостійно здобувати знання. І причини тут різні. Від “у мене нема інтернету” до просто “якось буде”, “я так не вмію навчатися”. Якщо у Барашах на сьогодні значна частина сімей має доступ до мережі інтернет – було б бажання вчитися – то, на жаль, в Усолусах, Бобриці інтернет-зв’язок бажає бути кращим. Більшість дітей взагалі без нього. Крім того, деякі батьки вважають, що це проблеми не їхні, а школи і держави. Проте, погодьтеся, якщо будемо надіятися на державу, а не на себе, то чи взагалі наші діти отримають належну освіту. Нині ряд провайдерів пропонують можливі виходи щодо поліпшення якості інтернету (про це неодноразово писала і наша газета). Звичайно, це додаткові кошти, але майбутнє наших дітей, напевно, того вартує. Ще один аспект, на який хотілося б наголосити батькам – це вміле керування робочим часом учня, режим дня і психологічна підтримка, яка так необхідна вашій дитині.
Отож, я думаю, що татам і мамам слід не пред’являти претензії до вчителів, які теж іноді не в кращих умовах, чи чекати милості від держави, а об’єднаними зусиллями з педагогами рятувати своїх дітей у ситуації, яка склалася, щоб у наших школярів не було дистанціювання від навчання. А вчителям треба віддати належне в тому, що вони намагаються зактивізувати весь свій творчий ресурс в умовах пандемії, аби надати ефективні освітні послуги.
Оксана ДЕМЧЕНКО