Її руки з чистим сумлінням можна назвати золотими, чарівними. Вона створює такі тонкі, здавалось, виткані із павутини, речі, які уявити собі важко, а взяти в руки ще й боязко, бо здається розтануть, розірвуться, зникне така краса. Її серветки і по товщині, й за зовнішнім виглядом схожі на сніжинки, які вирізають з паперу діти й вішають на вікна.
Це Катерина Терентіївна Яценко, жителька Ємільчиного. Жінка спокійної, лагідної вдачі. Її очі без перебільшення сяють добротою, гумором, а серце щире і велике.
– Як ви робили оцей кошик? – Питаю із здивуванням.
-Вам цікаво? Приходьте до мене, покажу, – відразу відгукується Катерина Терентіївна. Мені зрозуміло, їй приємна увага та підтримка. 
“Бог не дав мені дітей, чоловік помер, – розповідає майстриня, – тож переїхала сюди, на Ємільчинщину, бо звідси родом, тут сестра моя живе,” – каже рукодільниця. Вона працювала на гірничо-видобувному заводі в Кривому Розі, а зараз на заслуженому відпочинку. Часу багато, тож вміння, яке ще з’явилось у Катерини в юності, “коли ще корів пасла”, сповна реалізовує цілими днями. Візерунки бере із журналу “Жінка” (колись “Радянська жінка”).
В неї – вишиті подушки, рушники, сорочки, в’язані крючком серветки, а ще віконні штори. Все це сьогодні можна побачити на виставці у Центральній районній бібліотеці, а ще у неї вдома. Жінка рада допомогти всім, хто хоче навчитись неперевершеному неймовірно тонкому мистцецтву і зробити власні рукотворні дива.
