Вишивання, як друге життя

Ользі Дмитренко – 75. Її життєвий шлях почався в довоєнні роки, пам’ятає і важки часи після лихоліття. Одружилась рано із своїм односельцем (жінка родом із Сімаківки). Вишивати навчилась ще в юності, але важкі часи, постійна потреба у праці не давала цьому вмінню розвиватись, канву відклала на потім.

 

…Після одруження переїхала із чоловіком до смт Яблунця (там проживає й нині). На тридцять четвертому році життя він відійшов у вічність, лишивши Ольгу Петрівну із трьома ще зовсім маленькими дітьми. Згадуючи цей період життя, жінка мимоволі змахує сльозу. Дітей треба було ставити на ноги, тож почала працювати завідуючою складом будівельних матеріалів, який знаходився просто неба. Робота матеріально-відповідальна, вимагала неабиякої пильності, енергії, дисциплінованості.

Час-від-часу, здавалось, що більше не може, і пані Ольга писала заяву на звільнення. Але з роботи не відпускали. Так пропрацювала аж тридцять років.

Дівчатка повиростали і роз’їхались, кожна отримала вищу освіту, тож після виходу на заслужений відпочинок майстриня лишилась зовсім сама, не знаючи, куди подіти прагнення щоденної праці.

Почала знаходити тимчасові роботи, облаштовувала будинок. Але ці клопоти швидко закінчились. А що ж далі? Якось внучка принесла показати бабусі вишивку, яку зробила в школі. “О, я ж це вмію!” – в жінки з’явилась ідея, запал. Це було десять років тому, і від тоді вишивання стало її життям. Твори майстрині – це картини, написані різнобарвними нитками. Там використані найрізноманітніші відтінки.

Свою вишивку вона дарує рідним та близьким. Нею отримали можливість помилуватись і жителі району. Виставка робіт Ольги Дмитренко знаходилась у районній бібліотеці.

Г. КОЛЕСНИК