“Якщо від серця слова посіяні…” – щойно з друку вийшла чергова книга поета-вчителя Леоніда Малецького

Коли сірої холодної осінньої пори тобі захочеться літа, відкрий збірку поезій Леоніда Малецького “Червневі грози”, і вона по-літньому зігріє твою душу і серце, розжене смуток і нудьгу:

Білі квіти, сині квіти,

А у полі спіє жито.

Густе жито, міцні стебла,

Небо чисте, як люстерко.

Ця нова збірка поетичних творів нашого місцевого поета, яка нещодавно вийшла в світ завдяки підтримці райдержадміністрації та районної ради за Програмою видання соціально значущої літератури місцевих авторів(збірка найближчим часом буде в кожній бібліотеці району). Їй, як і попереднім книгам автора, притаманні ліризм, щирість, задушевність, глибокі роздуми.

Поет насамперед громадянин, і його хвилює доля Батьківщини та ставлення до неї сучасників, тому й звертається до нас з таким питанням:

Якісь ми всі, всі не такі,

Які були ще предки наші.

З тих пір пройшли уже віки

А чи ми стали за них кращі?

Не одна поезія в збірці присвячена поліському селу, красою якого автор не може намилуватися. І нехай торкнувся його Чорнобиль, але:

Зачерпну повітря чистою рукою

І нап’юсь з долоні начебто води.

А воно духмяне з чебрецю, левкоїв,

Конюшини, м’яти, стебел череди.

Поет розповідає нам історію свого рідного села Червоний Бір (колишня назва Царевий Бір), в якому раніше жило “безліч люду: поляки, німці,чехи, русичі”. Хоча в різні часи жилося людям нелегко, навіть хліб був розкішшю, проте жили дружно, завжди допомагали одне одному, кожен був майстром своєї справи.

Немов живі постають перед нами мешканці села: дід Федір, який пригощає сільську малечу медом на капустяних листках, невпинна трудівниця і оптимістка  баба Єва (скільки-то таких, як вона, по всій Україні), по-материнському добра сільський директор Марія Андріївна.

Пережило село і голодомор, і колективізацію, і лихоліття війни та післявоєнного періоду, та як гірко не велося, проте пісня “лунала з села до села”. І тяжко-тяжко поету, що пройшовши такі випробування, в мирний час село зникає.

Та все ж життя невпинно йде вперед, авторові хочеться, щоб воно будо радісним і щасливим для всіх людей:

Крутиться й крутиться кругла Земля

І сонце їй світить яскраво здаля.

І сонце їй світить боки зігріва,

Сади щоб цвіли й зеленіла трава,

Щоб люд йшов до праці, життю щоб радів,

Щоб всюди добробут, мов факел горів…

Нехай те, що ви бажаєте людям, буде і у Вас, шановний Леоніде Йосиповичу, а ще – несіть струни вашої душі людям ще багато-багато років, адже Ваші слова дійсно “від серця посіяні”, й будьте упевнені, що вони і “в січні зійдуть, в морози стрімкі”.

Н. ВАСЬКІВСЬКА, головний спеціаліст райдержадміністрації