Безпека дітей, духовне виховання, екологічна продукція своїми руками: пріоритети переселенців з Великого Яблунця.
“Переїхали з м. Курахово Донецької області у Великий Яблунець 9 квітня 2022 року. Спочатку – лише я та двоє дітей: Вероніці було чотири роки, Данилу – чотири місяці. Поїздка тривала дві доби. Їхали електричками. Скористалися допомогою волонтерів, які зустрічали та допомагали доносити речі до транспорту на вокзалах. Ночували з дітьми на вокзалі – холодно. Безкоштовною електричкою їхати побоялися, бо були великі скупчення народу, люди падали на рельси – жах. Чоловік Костянтин приїхав через кілька місяців (у червні), ще пізніше свекруха” – згадує Поліна той важкий час.
Спочатку вони зупинилися в родичів, але проживання великої кількості людей – складна річ. Через кілька місяців перебралися в інше житло, яке потребувало ремонту. Але вони, як усі, не думали, що все так затягнеться, ну і коштів на великий ремонт не було, то ж побілили, посклили вікна, підлатали дах. До ремонту повернулися, коли зрозуміли, що тут будуть зимувати. Місця вистачає: три кімнати, кухня, комірчина, веранда. Але все потрібно доводити до нормального стану.
Спочатку взялися обробляти город, бо щось потрібно їсти. Город тривалий час не використовувався, то спочатку було важко. Сьогодні на семи сотках є картопля, різна городина та навіть посадили полуницю. Повертаючись думками, Поліна згадує, що після переїзду практикували “сільські заробітки”. Допомагали садити та копати картоплю і інше, а люди розраховувалися картоплею – так сільським людям звично і їх це влаштовувало, бо картопля – це другий хліб. Завели тварин. Придбали по кілька десятків бройлерів та качок. На даний час господарство розширилося – пара свинок, бройлери, качки, індики, гуси, кури, коза. Потреби вимагають енергії.
З вересня 2022 року Вероніка почала відвідувати ДНЗ. Дівчинці подобається спілкуватися з дітьми. Вона дуже активна: розповідає віршики, співає, танцює. До переїзду займалася в танцювальному гуртку, їздила на конкурси, а зараз їй цього дуже не вистачає. Цієї весни дівчинка закінчила перший клас, а менший Данил став середнім, бо сім’я поповнилась – у лютому 2024 році народився ще один хлопчик – Назар. Навантаження зросло, роботи побільшало. Матері хотілося, щоб середній відвідував дитячий садочок, але ДНЗ – для старших діток, потрібно ще підрости. Найбільшою проблемою вважає заготівлю дров, бо для самозабезпечення продуктами харчування створили чимале господарство, чоловік працює добу через дві (охоронцем у Коростенській виправній колонії) і вони просто фізично не встигають з усім впоратися. Дуже цінує вклад свекрухи, яка, дай Боже їй здоров’я, на 59 році життя і далі допомагає. З власного досвіду спостереження хочеться розповісти про позитивний вплив бабусі на дівчинку. Зустрічалися ми з багатьма дітками цьогоріч у місцевій бібліотеці на День матері. Розповідали їм історію свята і іншу для їхнього віку інформацію. Згадали про нашу захисницю небесну – Матір Божу. Веронічка почула і запитує: “А можна я вам молитву розкажу? Ми з бабусею молимося щовечора”. “Звичайно, можна”. І всі заслухалися. Добре, коли є кому навчити, пояснити, на правильний шлях направити. Для сім’ї щоденна вечірня молитва є нормою. Це посилює позитивне враження. Теж із досвіду попереднього спілкування пригадую Поліні, що перший раз її зустріла біля вантажного автомобіля, який у базарні дні возить по селах дешевий хліб. Вона тоді пояснювала, що сушить сухарі і висилає сусідці в Курахово, щоб годувала собак. (Та не наважилася кудись їхати зі старими та прикутими до ліжка батьками). “Так у нас там і досі живуть дві собаки та кішка. Висилаю не лише корм, а й ліки для профілактики хвороб. Були ще й кури, але внаслідок прильоту загинули”. Піклування про тварин для мене є одним із показників людяності, тому лише видихаю і мовчу.
Про стан будинку, що залишився в Донецькій області, дізнаюся, що постраждав дах, вікна, всередину потрапила дощова вода, вдалося позакривати дірки, але більш нічого – відстань, не проконтролюєш і не знаєш, що буде через кілька хвилин. Душа летить швидко у рідний дім, але насамперед – безпека сім’ї. Витрати на таких маленьких дітей дуже великі. Елементарні підгузки, соски, харчування, ліки. На всьому приходиться економити. Поліна та її сім’я не бояться роботи, до життя в селі звичні, бо в Курахово у них був приватний будинок і невеличке господарство. Якщо життя примусить залишатися в Великому Яблунці, то потрібно і хлів, і огорожу, бо живність завели – влітку простіше, а взимку важко буде. Вагомою статтею витрат є корм для худоби – потрібно і зерно, і до зерна. Жінка розуміє, що затрати великі, але вважає, що вирощувати своє в селі дуже важливо, бо ти годуєш власних дітей натуральною їжею – яйця, м’ясо й інше. Ще однією із проблем сім’ї є потреба в оперативному втручанні при боротьбі з варикозом. у Поліни ситуація погіршилася після народження третьої дитини. От-так і живуть, пристосовуються, розвиваються, надіються на краще, як і всі люди. Швидше б те краще прийшло.
Таїсія СОСНОВСЬКА
