Маршрут, накреслений війною: Олешки – Польща – Голландія – Малий Яблунець

Наприкінці серпня минулого року у Малому Яблунці з’явилася нова сім’я внутрішньо переміщених осіб. Її шлях на Житомирщину, зумовлений непередбачуваними обставинами, був тривалим та довгим:

Херсонські Олешки – Польща – Голландія – Малий Яблунець.

Нещодавно пані Валентина, вимушена переселенка, приїздила до офісу Великояблунецького старостату по зібрані небайдужими жителями продуктові пакунки і щиро поділилася власною історією.

Втрачені здобутки

Рідне місто пані Валентини, Олешки на Херсонщині, нині окуповане рашистами. До того ж її будинок постраждав від повені внаслідок підриву російськими військами Каховської ГЕС 6 червня 2023 року. Це було затишне родинне гніздечко, до омріяного вигляду якого працювали всією сім’єю.

««Зародок» будинку – лише стіни й дах – колись придбала моя донька. Вона переїхала до Голландії, коли мала трохи за двадцять, і влаштувалася на хорошу роботу. Пізніше наша родина доводила його до ладу за доньчині кошти, – ділиться жінка і, витираючи сльози, додає, – а сьогодні чужі люди дають продукти… У нас завжди було все своє. Я ніколи не ходила із простягнутою рукою…» 

Перша зупинка – Польща

Втрата будинку змусила пані Валентину та її сестру евакуюватися і перетнути кордон із Польщею. Вибір був невипадковим – у цій країні працюють племінники, сестрині діти. Інші дві сестри моєї співрозмовниці не зважилися на такий крок і залишилися на тимчасово окупованій Херсонщині. Вони й досі переживають, чи вдасться їм колись зустрітися.

Польща зустріла Валентину гостинністю, правда, дещо своєрідною: їх поселили на території одного з промислових підприємств; житло було безкоштовним, але вільне пересування дозволялось лише після закінчення робочого дня та у вихідні.

Донька наполягла на переїзді до Голландії, і жінка погодилася.

Станція друга – Голландія

«Моя донька має власний фітнес-клуб і виховує трьох дівчат», – з гордістю розповідає пані Валентина.

З’ясовується, що троє дівчат – це її рідна донька та дві племінниці, яких відправили до Голландії на початку повномасштабного вторгнення. Валентина прийняла доньчину пропозицію і рушила з Польщі.

«Завдяки доньчиній ласці я й раніше подорожувала світом. Навіть у Парижі була! Якось онука назбирала мені букет французьких квітів на тамтешніх полях», – згадує жінка з усмішкою.

У Голландії вона взяла на себе роль домашньої куховарки. П’ять рідних душ, але у кожної свій смак та харчові вподобання.

«Я, звісно, готувала їм справжні українські страви. Особливо полюбляли вони вареники, – сміється жінка, – навіть «запас» цієї смакоти залишила у їхньому морозильнику, але вони жаліються, що вареники уже давно закінчилися». 

Жінка також доглядала за квітами біля будинку ( Голландія славиться не лише тюльпанами, а й великою різноманітністю інших рослин).

Крім того, пані Валентина звикла до домашньої улюблениці – вівчарки. Вона була її постійною супутницею, адже справ поза домом у жінки було небагато і більшість часу вони проводили разом.

Повернення додому

Донька пані Валентини, яку вона лагідно називає «наша голландочка», завжди допомагала не лише матері, а й братові Юрію, який залишився в Україні. І от  Юрій серйозно захворів, а його дружина зникла безвісти – одного дня пішла з дому й не повернулася, телефон не відповідав. Це й стало головною причиною повернення пані Валентини з далекої Голландії.

Станція Малий Яблунець – остання?

Наших співвітчизників за кордоном об’єднує гасло «Ми – з України!». Донька пані Валентини має багато «своїх» українців у Голландії – друзів, яких звела доля на чужині. Саме вони допомогли знайти житло для херсонської біженки у Малому Яблунці, коли постало питання про повернення.

Малий Яблунець зустрів Валентину та її сина привітно. Жінці подобаються і місцеві жителі, і будинок. Біля нього на неї чекав маленький сюрприз – така собі «Поліська Голландія» – перші паростки тюльпанів вже пробивалися крізь землю.

«Сумую за донькою та онуками, але як інакше… Кожен має робити те, що може: я підтримую сина, а моя донька доглядає за внуками», – закінчує вона. 

Народна лепта

Слухаючи розповідь Валентини, згадую, як у перші дні та тижні повномасштабного вторгнення українці всіма силами допомагали внутрішньо переміщеним особам. З часом кількість біженців зменшилася, але вони є й досі (за останніми даними тільки в Ємільчинській громаді сьогодні перебуває 397 осіб – ВПО). Їм потрібна підтримка. Навіть маленька допомога – це вже велика справа.

Таїсія СОСНОВСЬКА