Дуби – від минулого до сьогодення

Центральним героєм нашої історії будуть дуби села Підлуби. Суголосно звучить, чи не так? Якщо скажете що так, то не помилитесь, адже це правда. Село Підлуби вперше згадується під назвою Підлубець в архівних актах від 28 грудня 1585 року. За переказами, після чергової татарської навали, люди почали будувати свої домівки на березі річки Уборть під високими дубами. Саме так і з’являється назва села – Піддуби, а пізніше – Піддубець. 

Загалом колись дубів у межах села було дуже багато. Вони росли здебільшого на сучасній вулиці Лесі Українки, попід річкою та біля зони відпочинку «Софіївка»  був один величезний дуб. Він стояв майже посеред поля і в ньому ще було дупло, і настільки велике, що туди могла вільно заховатись людина. Поруч протікала річка Ляпалка, яку пізніше зробили просто каналом. Проте потім хтось деревопідпалив і воно згоріло дотла. Ще великі дуби стояли на урочищі Вітькова, і стояли вони там досить довго. Поміж них пасли корів, але на той час вони вже були дуже старими та трохи зломленими. Однак лише один з тих дубів зберігся і до наших часів. Знайти його можна на території сучасного кладовища і налічує він вже понад 600 років. Дорогою з Ємільчиного на Підлуби з обох сторін ростуть нові дуби, які ніби продовжують давню історію, але пишучи її по-своєму. Привабливо й те, що на гербі села зображений дуб. 

Є ще величний дуб у Руденьці, по праву сторону за мостом. До речі, що цікаво село раніше мало назву – Рудня-Підлуби, Рудня-Підлубецька. 

А допомогала розібратись у цій цікавій історії про минулу велич дубів жителька Підлубів, колишня керівниця сільської бібліотеки Ірина Суй.

.

Вікторія САУХ,

студенка 3 курсу ЖДУ