Ємільчинка Валентина Сокирко чудово поєднує роботу із захопленнями


Дуже часто людям, які працюють, катастрофічно не вистачає часу на домашні справи. Пізно повернувшись додому, сил вистачає лише для того, щоб приготувати вечерю та зробити найнеобхідніше. Але це не про нашу сьогоднішню героїню. Їй вдається поєднувати і роботу, і декілька захоплень. Мова – про Валентину Михайлівну Сокирко, заступницю начальника відділу видатків Управління Державної казначейської служби у Ємільчинському районі.

Народилася ця тендітна і привітна жінка у великому селі Тепениця Олевського району, в родині, яка, за переказами, має козацьке коріння, чим завжди дуже пишалася. Закінчила школу в Олевську, а затим вступила до Львівського обліково-кредитного технікуму. Після завершення навчання її у 1985 році направили працювати в Ємільчинське відділення Держбанку СРСР. У 1987 році функції банку – фінансування та кредитування – були передані новоствореному Агропромбанку СРСР, а у 1990 році цю установу реорганізували у АК АПБ “Україна”. Робота була нелегка, адже район розвивався і доводилося обслуговувати багато підприємств, військову частину. Бувало, засиджувалися з колегами до 9-11 години вечора, часто навіть із маленьким синочком. І хоч неодноразово отримувала пропозиції щодо роботи у столиці, та не спокусилася на такі перспективи, бо вже якось приросла до Ємільчиного, його людей, хоч жилось непросто.

Після ліквідації банку “Україна” з 2001 року почала працювати у відділенні Державного казначейства в Ємільчинському районі. Тут за період її роботи відбулося декілька реорганізацій, під час яких невтомна працівниця зуміла пройти шлях від найнижчої посади спеціаліста до заступниці начальника відділу видатків. Неодноразово була відзначена за трудові заслуги.

Жінка дуже любить свою роботу. Розповідає, що за усі роки добре вивчила людей не лише у Ємільчиному, а й у районі. Трапилось так, що трудиться Валентина Михайлівна 35 років, “не виходячи” з одного приміщення, адже усі організації, де довелося працювати, знаходилися за однією адресою: вул. Соборна (Леніна), 45.

Тим часом виріс син Сергій, яким пишається найбільше у житті. А привід для гордості справді є: юнак закінчив школу із золотою медаллю, а згодом Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова – з відзнакою. Інтернатуру проходив у Ємільчинській ЦРЛ. Тут також зарекомендував себе хорошим спеціалістом. Нині працює хірургом у Боярській районній лікарні на Київщині.

Останні два роки пані Валентина повернулась до свого давнього хобі – в’язання. І спицями, і крючком вона в’яже красиві блузки, сукні, кардигани.

Інше її захоплення – вирощування кімнатних рослин, квітів. Вони цвітуть в обійсті нашої героїні з ранньої весни до пізньої осені. Серед улюблених – пеларгонії, юка, гібіскуси, троянди, хризантеми, тюльпани, яких понад півтисячі!

А ще на городі дбайливої господині є власна, як вона її називає, “лікарська грядка”, де вона вирощує майже 30 видів трав – п’ять видів м’яти, календула, звіробій, ехінацея) та інші рослини, які потім висушує для запашного цілющого чаю. І квітами, і чаями, і виробами своїх умілих рук Валентина Михайлівна щедро ділиться з людьми, як і добром, яким багата її душа.

Наталія ГАВРИЛЕНКО-ГОРАЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *