Троянди для Рози


12 березня ветеранська спільнота Ємільчиного, рідні, близькі, сусіди і просто добрі знайомі віншуватимуть зі славним ювілеєм – 90-річчям з дня народження – Розалію Арсентіївну Кагарлицьку. Довга життєва дорога цієї миловидної і привітної жінки не завжди була встелена трояндами – були в ній і грози, і бурі, і пекучі рубці. Та незважаючи на все прожите і пережите, шановна пані завжди зустрічає людей посмішкою, добрим словом і відкритим серцем.

Її ошатний білий будиночок у самісінькому центрі нашого містечка ніби світиться доброзичливою усмішкою разом з його господинею як до місцевих жителів, так і до гостей райцентру. У її завжди прибраному і затишному дворику чи не вперше у Ємільчиному засвітилася доріжка крокусів, біля порога хати б’ють сонячними фонтанами розкішні фритілярії, полум’яніють тюльпани, дивують і милують око деревовидні півонії і густої барви бузок, палахкотять маки. Рівненькі грядочки тішать око надранніми сходами овочів і картоплі.

Вже скоро до завжди чистої і затишної світлиці завітають сини з невістками й онуками із неблизьких міст. Поздоровлятимуть поважну господиню друзі і колеги по колишній роботі в аптеці, з клубу “Ветеран”, бібліотеки, у якій понад 50 років вона є активною читачкою. І у неквапній бесіді вкотре ще раз “прокрутиться” кіно її життя.

Обов’язково згадають батька ювілярки Арсентія Андрійовича Дудікова, робітника, 25-тисячника, який у 30-х роках минулого століття в Шепетівці розбудовував нову владу, а на станції Майдан-Вила тішився разом з дружиною Ольгою появі на світ крихітки Розочки. Як у 1934-му батьки переїхали у Ємільчинський район, в Рихальське, де Арсентій Андрійович працював директором цегельного заводу, потім очолював місцевий радгосп. Як у 1938-му сім’я зазнала великого горя, коли при пологах померла мама, і тоді трьом осиротілим дівчаткам, Галі, Розі і Валі, другою матір’ю стала тітка Настя із Кулішів.

Не зітреться з пам’яті ніколи, як з початком німецько-радянської війни, коли над Рихальським нависла загроза окупації, було прийняте рішення племінну радгоспну худобу переганяти на схід; радгоспних свиней просто випустили з загонів. Батько разом із зоотехніком Степаном Симоненком, тваринницями Ганною Козел, Романіною Кінзерською-Вольською та іншими погнали стадо. В цьому обозі була і сім’я Дудікова. Роза Арсентіївна пам’ятає переправи через Дніпро, а потім – Волгу, бомбардування, під час одного з яких мало не загинули всі. Потім було життя у землянках в Сталінградському степу, по-сусідству з голодними вовками, ласими до корів і теляток. Пам’ятає, як маленькими дівчатками виступали перед пораненими бійцями у госпіталі неподалік, як прали закривавлену білизну і бинти…

Після повернення у Рихальське батько продовжував керувати радгоспом, а потім очолив маслозавод. Ще була робота у Нараївському колгоспі та інших господарствах. Після переїзду у 1950-му в Ємільчине працював на керівних посадах, в т. ч. в управлінні соцзахисту, ДТСААФ. Поруч з останнім й оселилася сім’я на постійно. Роза ж після школи, як і багато дівчат тої пори, спочатку працювала піонервожатою у школах району, в бібліотеці, а потім навчалася у Києві на курсах м’ясо-молочного виробництва. За отриманим фахом працювала на Ємільчинській молочній кухні. Затим влаштувалась на посаду касира аптеки №19. Тисячі людей із вдячністю згадують її – приємну, уважну та ввічливу працівницю, адже понад 30 літ віддала вона цій роботі. А загалом її трудовий стаж – 45 років.

Відійшовши від справ “виробничих”, невтомна трудівниця і активістка громадського життя не втрачає інтересу до подій навколо. Вона постійно бере участь у засіданнях ветеранів, громадських заходах, цікавиться подіями в районі і країні, багато читає, відвідує засідання клубу “Ветеран”. Донедавна ще й співала у хорі. У зразковому стані тримає своє невеличке господарство. Особливо радіє вона нагоді допомогти людям. Недавно, не афішуючи свого вчинку, кілька разів передала немалі суми грошей на лікування потерпілих в аварії у Ємільчинській лікарні. Як треба – дає прихисток всім, хто цього потребує, у своїй оселі. Вдячні люди не забувають, дзвонять з усіх куточків України і світу. Особлива радість і гордість добродійки – сини Юрій та Микола, які з дружинами, внуками та правнуками часто навідують матір і бабусю, привозять для неї гостинці, стоси газет і книжок, допомагають поратись по дому. Разом із чоловіком Павлом Гордійовичем усі свої чесноти перелила Роза Миколаївна своїм нащадкам, а тепер купається у їхній любові та повазі.

Тож дякуємо Вам, добра людино, і кладемо до Ваших ніг великий символічний букет пахучих троянд. Многая Вам літа!

Разом з “НТ” Олександр ВАЩУК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *