Ірина Зарицька: “Ємільчинські чоловіки пологи переносять стійко”


Напередодні Міжнародного дня акушерки наша “НТ” взяла інтерв’ю у завідувачки акушерсько-гінекологічним відділенням КУ “Ємільчинська ЦРЛ” Ірини Зарицької та старшої акушерки цього ж відділення Лариси Ляшук.

– Ірино Петрівно, як Ви стали лікаркою?

– Від безвиході. Жартую, звичайно, хоча по-іншому навряд чи могло скластися. Відколи себе пам’ятаю – наша сім’я завжди жила життям лікарні. Тато, Петро Романович, – лікар-педіатр, мама, Валентина Михайлівна, – медсестра. Кожен день починався і закінчувався розмовами про медицину, обговоренням лікарняних подій. Постійні чергування батьків на роботі, розвішені на шнурках білі халати, запах ліків… Тому для мене (тоді ми жили в Молдавії) нічого дивного не було в тому, коли після 9 класу батько заявив: “Збирай речі, поїдем у Могилів-Подільський поступати в медучилище”. Поїхали. Поступили. Закінчила. Потім було навчання у Вінницькому національному медичному університеті ім. Пирогова, виші, який раніше закінчив мій батько. Там і обрала свою спеціальність – “Акушерство та гінекологія”. Після завершення навчання у 2003 – 2005 роках проходила за спеціальністю інтернатуру, також у Вінниці.

– Що запам’яталося з початків Вашої самостійної практики?

– У 2005-му за направленням стала працювати в Ємільчинській ЦРЛ. Не знаю, чи випадково так сталося, чи ні, але свої перші пологи як лікарки, я тут приймала одна, без лікарів-асистентів. Панікувала страшно, але виду не подавала. Все обійшлося добре: природнім шляхом народився хлопчик… Воно, мабуть, і на краще, що так трапилось – одразу в бій, бо саме тоді, після успішного завершення пологів, я відчула впевненість у своїх силах.

Звичайно, потім тривалий час я переймала досвід і майстерність у завідувачки пологовим відділенням Катерини Петрівни Саган, моєї вчительки, наставниці і другої мами. Вона виховала ціле гроно чудових акушерок – справжніх професіоналів своєї справи. Серед них – Галина Данилівна Куліковська, старша акушерка, яка лише віднедавна на заслуженому відпочинку, Лариса Олександрівна Ляшук, її наступниця, Марія Адамівна Сорока, Любов Кирилівна Онопченко, Катерина Григорівна Дідус, Тамара Сергіївна Боньковська, яка веде прийом у жіночій консультації. Без цих жінок уявити роботу нашого відділення просто неможливо.

Хочу окремо згадати великий об’єм роботи, яку виконував свого часу прекрасний лікар, світлої пам’яті Василь Андрійович Мартиненко. Його колосальний досвід, переданий нам, – безцінний.

– Чи задовольняє Вас оснащення пологового відділення?

– Скажу відверто, ми забезпечені всім медичним обладнанням, необхідним для нашого рівня. Маємо сучасний пологовий зал, палату для новонароджених, з усім потрібним для надання невідкладної допомоги. Тут є дихальні апарати “Малятко”, лампа для фототерапії, кисневий намет, пульсоксиметри, два кювези для виходжування недоношених діток та ін. Краще бачила хіба що в Житомирському перинатальному центрі. Вирішуємо питання зі спеціалістом по роботі на УЗД з вагітними жінками. Проблема у тому, що це обов’язково має бути фахівець з гінекологічним профілем.

– Чи застосовується у нас при пологах знеболення?

– Зараз ми на порозі впровадження епідуральної анестезії, тобто одного з методів місцевого знеболення. Наші анестезіологи Володимир Степанович Мартинюк та Іван Іванович Цмокалюк готові до цього. Вже придбані відповідні набори анестетиків.

– Як у районі на сьогодні виглядає справа з народжуваністю?

– У минулому році кількість новонароджених дещо зросла – 129 діток. За чотири місяці цього року вже прийняли 50 немовлят. Більше народжують жінки з Ємільчиного, Барашів, Яблунця, Неділища, Підлубів, Степанівки, Миколаївки, Середів, Мокляків. Приїжджають до нас вже і на свої другі пологи жінки з-поза меж району, навіть з-за кордону. Більше народжується хлопчиків. Кількість народжень з кесаревим розтином – 12%.

Які, так би мовити, є рекорди серед новонароджених та їхніх мам?

– Найкрупніше немовля, яке довелося мені приймати, мало вагу 5 кілограм 800 грам. Хоча це було років 8 тому, але добре пам’ятаю прізвище мами – Дідус. Це була її третя дитина. А найкрихітніше немовлятко на моїй пам’яті важило 1 кг 800 гр, і його ми негайно ж відправили в Житомир, оскільки у нашому закладі за протоколом дозволено виходжувати діток вагою не менше 2,5 кг.

Найстаршою мамою стала 49-річна породілля з Барашів, у якої народився жвавенький хлопчик. Було це років 8 – 10 тому. Забирати її із синочком приїхала вся велика сім’я.

А минулого року я прийняла пологи у 15-річної мамочки, наймолодшої в моїй історії.

Серед наших досягнень – три народження двійні; усі успішні і самостійні, без хірургічного втручання, хоча серед них були і термінові пологи.

– Слухаючи Вас, складається враження, що процедура пологів – така собі легка прогулянка жінки до пологового будинку, щоб “придбати” малятко.

– Ну, не скажіть. Хоч і не часто, але все ж виникають стресові ситуації, які врізаються у пам’ять назавжди. В мене таке трапилось із породіллею з Новограда. Пологи виявились терміновими – без операції не обійтись, а ні акушера-гінеколога, ні хірурга на місці нема: всі в Житомирі здають річні звіти. І довелось нам разом з лікарем-травматологом Олександром Сергійовичем Волощуком справлятись самим. Бог дав – впорались.

А ще було два випадки, коли при пологах відкрилась масивна кровотеча, що загрожувало життю породіллі. Обох, без допомоги Житомира, врятував лікар-хірург Василь Васильович Луцак.

Заодно хочу сказати, що на всіх пологах у нас задіяна лікар-неонатолог Світлана Олексіївна Волощук, яка вивчає щойнонароджених, спостерігає їхнє зростання та розвиток у перші дні, визначає захворювання та паталогічні стани.

– Ларисо Олександрівно, а чому Ви присвятили своє життя акушерській справі?

– Медицина у нас – теж родинне. Моя мама Євгенія Миколаївна понад 40 років пропрацювала фельдшером швидкої допомоги. Дядько, Іван Шимонович Весельський, – професор, доктор медичних наук, свого часу завідував кафедрою нервових хвороб у Полтавському медичному стоматологічному інституті. Двоюрідні сестри та інші родичі теж працюють у медичних закладах Києва, Полтави, Новограда-Волинського… Ще школяркою від мами навчилась робити внутрім’язові ін’єкції і з тих пір марила медициною. Закінчила медичне училище в Житомирі, і моя мрія збулась.

– Що Вам запам’яталося найбільше з акушерської роботи?

– Було це літ зо п’ять тому, якраз на Новий Рік. Я чергувала, а за вікном світу Божого не було видно: гребе, мете, завиває. І якраз тоді жіночка із Сімаківки надумала терміново народжувати. Ні завідувачка відділенням, ні акушер-гінеколог добратися до лікарні не можуть. А пологи почалися важкі. У залі – я, вона і з нами Бог. Жіночка манюсінька – метр п’ятдесят зростом, але мусили разом справлятись. Дитятко народилось здоровим та ще й нівроку: хлопчик заважив 4 кг 300 гр. Я вже потім і плакала, і сміялася…

– Ірино Петрівно, зараз активно рекламують партнерські пологи. Чи відбуваються такі в Ємільчиному?

– Звичайно, ідем у ногу з життям. У нашому пологовому відділенні партнерські пологи практикуємо вже давно, понад 10 років. Останнім часом їх кількість сягнула 85%. Повинна відзначити, що ємільчинські чоловіки пологи переносять стійко – жоден не знепритомнів. А як це підтримує жінок! Ось тільки зараз, у період карантину, партнерські пологи ми тимчасово відмінили.

– Я читав у Булгакова, що колись бабки-повитухи, щоб прискорити пологи, дитину “виманювали сахарком”, а в наш час чергова зміна за жодних обставин не змінює одягу. Чи є у ємільчинському пологовому відділенні якісь свої забобони чи неписані правила?

– Ну, сахарком точно не виманюємо і одяг свій робочий, коли є необхідність, змінюємо. А от правила неписані справді є і передаються поколіннями. Всі знають, що в пологовому відділенні жінка, яка готується стати матір’ю, не повинна мати на своєму одязі ґудзиків, зав’язок, на вухах – сережок, на пальцях – перснів, тобто всього того, що стискає. А ще вважається поганою прикметою побажати зміні, яка заступає на чергування, спокійної ночі – тоді вже точно спокійної ночі не буде. Так воно чи ні, але що є, те є.

– Як знімаєте напругу після роботи?

– Маю семирічного сина-першокласника, спілкування з яким – найкращий релакс. А ще, коли приходжу з роботи, читаю газети, вмикаю все, щоб говорило і показувало. Люблю, щоб у хаті “щось балакало”: концерти, кіно, новини.

– Що ж, тоді від себе особисто та від “НТ” дякую вам, шановні, за вашу непросту і таку потрібну роботу, за змістовну бесіду, і з нагоди професійного свята зичу вам та вашим колегам міцного здоров’я, сімейного затишку і достатку, успіхів у праці. Щоб робота приносила вам не лише задоволення, а й гідну матеріальну винагороду. А Вас, Ірино Петрівно, вітаємо ще й з ювілейним соковитим днем народження та зичимо всіляких гараздів і тільки добрих новин!

Бесіду провів Олександр ВАЩУК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *