Моє творче народження відбулось у “Народній Трибуні”


До 90-річчя “ Народної трибуни ”

У кожної людини у житті є своя найбільша любов. Для мене нею стала журналістська професія. Вдячна долі і газеті “Народна трибуна” за те, що привели мене у журналістику, якій намагаюся незрадливо служити ось уже більше тридцяти років. Це особлива творча праця, що й через роки не дає збайдужіти – щодень нові зустрічі, люди, події, враження, щодень – напруга серця і душі…
Це тільки здається, що у таких провінційних містечках як Ємільчине, Броди не буває нічого цікавого. Огляньтеся навколо – скільки цікавих особистостей, талантів, скільки повчального у місцевій історії, багатого – у рідних краєвидах. А як часто доводиться розповідати на шпальтах районки про діяльність владних структур, перипетії політичного життя району. Якби не “трибуна”, цього ви не прочитали б у жодному іншому виданні.
Найбільшою нагородою для журналіста є читацька оцінка його публікацій. Приємно, коли читачі шукають у свіжому номері саме твоє прізвище, телефонують, дякують за актуальні теми або вдало написану статтю. Тож в пошані схиляю голову перед “Народною трибуною” за своє творче народження, за те, що поважні майстри пера, які у 80-х роках минулого століття працювали у Ємільчинській районній газеті, шліфували ті мої перші дописи, передавали свій досвід, навчали життєвої мудрості. Добрими словами хочу згадати Володимира Йосиповича Яценка, Олександра Івановича Кочина, Леоніда Никифоровича Романюка, Миколу Федоровича Горбика, Марію Пилипівну Близнюк, Ольгу Павлівну Тульєву.
Добре пам’ятаю те піднесення і хвилювання, з яким я, восьмикласниця Андрієвицької середньої школи, вперше переступила поріг редакції. Тоді за порадою вчительки української мови і літератури Віри Павлівни Ярошенко приїхала на перше заняття школи юних кореспондентів. Ось так, редакційний поріг “Народної трибуни” став для мене дуже важливою сходинкою на все моє подальше життя. Можливо, хтось скаже, що я у цій публікації часто вживаю слово “вперше”, але у ємільчинській редакції газети у мене і, справді, багато дечого відбулося вперше. Саме редакція “Народної трибуни” дала мені рекомендацію для вступу до Державного університету ім. Т.Г. Шевченка і саме тут я зробила свої перші професійні кроки й мала можливість дати вихід тим думкам, які десь завжди жили на денці мого серця.
“Народна трибуна” була і є гарною школою для журналістів, які відомі сьогодні в усій Україні. Думаю, що не один разом зі мною надсилає сьогодні рідній газетці не тільки вітання, а й щирі слова подяки.
Не дивлячись на солідний ювілей, газета “Народна трибуна” ще досить молода, напориста, завзята, рішуча, енергійна, з чудовою командою, здатною долати всі труднощі.
Бажаю всім працівникам редакції міцного здоров’я, щастя, родинного тепла, миру, любові, творчих успіхів, непохитності у досягненні задумів та планів на благо рідного краю, цікавих подій, великих тиражів і відданих читачів.

На фото юні кореспонденти Надія Чорноус (Забокрицька), Тетяна Степанчук (Власюк), 1980-1981 рік (зліва направо).

Надія ЗАБОКРИЦЬКА (ЧОРНОУС), головний редактор Бродівської
районної газети
“Голос відродження” Львівської області.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *