“Народна трибуна”: в ногу з життям і вірою в завтрашній день


До 90-річчя “ Народної трибуни ”

З “Народною трибуною” у мене пов’язані ще юнацькі спогади. Наша багатодітна селянська родина передплачувала небагато видань, але серед них завжди була районна газета. Її любили читати батьки і ми, школярі, бо в ній друкувалися різноманітні матеріали про життя району і саме це привертало нашу увагу. Отже, я є одним із читачів газети 1960-х років “За комуністичну працю” (так тоді вона називалася).
Передовсім згадую газетні повідомлення про Андрієвичі. З цікавістю читав замітки земляків – колишнього директора школи Йосипа Кубашевича, багаторічного позаштатного кореспондента газети Леоніда Грабчева, вчителя географії, природолюба і краєзнавця Миколи Рацуна та вчителя історії, дослідника минувшини села Василя Вознюка.
Відслуживши у війську понад тридцять три роки, з виходом на заслужений відпочинок захопився краєзнавством, яке в останні роки переросло у дослідницьку роботу. Мені часто доводиться бувати в редакції “Народної трибуни”, спілкуватися з її редактором Михайлом Мельником та колективом. Усі вони, як журналісти роздержавленого видання, стоять на варті щирих надій і сподівань людей, інтереси яких обстоюють на сторінках газети. Для працівників редакції газета – це не просто місце роботи, а сенс їхнього життя. Вони газетою живуть і повсякчас радіють разом з нами, своїми читачами, коли вдається загострити, а ще краще – вирішити наболіле питання.
Наша співпраця багаторічна і багатогранна, а розпочалася вона, як і Уборть, з маленького потічка. Першопочатком була публікація про упорядкований у 2010 році витік Уборті, а затим “Народна трибуна” стала і сьогодні є дієвим інформаційним партнером проєкту “Витік Уборті”.
Тож сьогодні, коли районний часопис святкує 90-річчя, маю честь привітати колектив та усіх ветеранів “Народної трибуни” зі знаменною датою, та, як багаторічний активний читач і краєзнавець, висловити власні думки про газету.
Передусім слід сказати, що вже сама назва “Народна трибуна” відображає її зміст. Адже на її сторінках багато десятиліть висловлюються люди різних поколінь – свідки певного часового відрізку на полотні історії краю. Видання було і залишається шанованим у наших краян, воно висвітлює життя людей, їхні турботи, горе і радість, здобутки і перемоги. В редакційному портфелі завжди чимало добірок, які привертають увагу читачів. Для прикладу – матеріали про історію населених пунктів, про відомих людей краю, особливості становлення новоутворених об’єднаних територіальних громад.
Сьогодні, коли Ємільчинщині, як і всій Україні, в першу чергу потрібна єдність, саме “Народна трибуна” згуртовує новонароджені старостинські округи та об’єднані територіальні громади в нерозривну спільноту. Чого вартий феномен “Барашівського вісника”, обличчям якого стала самобутня творча особистість, вчителька української мови та літератури Барашівської школи Оксана Демченко. “Вісник” хоча невеличкий за обсягом, але вагомий за змістом, став натепер важливим додатком “Народної трибуни”. В такий спосіб газета у діалозі зі своєю аудиторією в непростих умовах сьогодення допомагає вибудовувати мости розуміння, демонструє толерантність у спілкуванні.
Нинішнє дев’яносто-ліття “Народної трибуни” – вік зрілості, але не спокою. На теренах Ємільчинщини і далеко за її межами вона має широке коло поціновувачів. Залюбки читають її уродженці нашого краю в Інтернеті. Своїми публікаціями видання впливає на громадську думку, прагне допомагати людям легше впоратися з недугами суспільного життя та вирішити наявні економічні проблеми, і, слід відмітити, це їй вдається.
Мені, як ветерану військової служби, поряд з теплими розповідями про мешканців Ємільчинщини, особливо імпонує й те, що газета у всі часи знайомить читачів із захисниками Вітчизни – нашими земляками, і, особливо, – із солдатами неоголошеної війни, яка вже понад шість років ведеться з російським агресором.
Нагадаю читачам, що саме в “Народній трибуні” у період, коли редактором був Володимир Яценко, гартувалась ціла плеяда майбутніх талановитих журналістів, серед яких Михайло Жайворон з Кочичиного, Віктор Лакизюк з Підлубів, Тетяна Власюк з Кулішів, Володимир Кручок з Осової, волинянин Василь Остапчук. Свого часу вони розпочали свою журналістську діяльність у “районці”, а затим стали широко відомими. Окремі удостоєні звання Заслужений журналіст України, дехто успішно очолює редакційні колективи.
Як краєзнавцю мені вдалося багато часу провести в редакційному архіві. Без перебільшення – це справжній скарб, джерельна база для краєзнавства, що віддзеркалює життя краю за 90 років. У “надрах” тодішніх номерів – розповіді журналістів, краєзнавців, мешканців району про минувшину. Зі свого досвіду роботи в архівних закладах зізнаюся, що в архіві “НТ” зосереджено найбільшу за обсягом історичну статистику про наш край.
Зважаючи на це і оцінюючи діяльність колективу редакції сьогодні, на думку спадають слова відомого американського видавця Філіпа Грема: “Газета – це чернетка історії”. Говорячи про нашу “районку”, можна лише додати: “Народна трибуна” – це об’ємний багатобарвний літопис краю. І “Колективіст Ємільчинщини” (1930 – 1962), і “Будівник комунізму” (1962) і “За комуністичну працю” (1963-1965), а з 1квітня 1965-го – “Народна трибуна” були і є невід’ємними від біографії Ємільчинського району, одними з індикаторів його самобутності та самостійності як адміністративної одиниці.
Принагідно хочу звернутися до шановних нинішніх та завтрашніх, яких оберемо у жовтні, місцевих депутатів та керівників органів місцевого самоврядування: піднімайте на сторінках газети теми, які хвилюють мешканців краю, діліться планами та власною думкою, спонукайте висловити її своїх виборців, чуйте їхній голос. Все це вкупі сприятиме об’єднанню людей для вирішення назрілих проблем. Адже газета має назву “Народна трибуна” і вже тому має бути головною трибуною для людей.
Тож бажаю колективу редакції та усім, хто сьогодні робить все можливе, аби газета залишалася бажаним гостем в оселях мешканців району, подальших успіхів, збільшення передплатників та поповнення читацької аудиторії, міцного здоров’я, нових цікавих тем, гострого пера, сміливих проєктів та наполегливості в досягненні висот на ниві сучасної журналістики.
Божого благословення вам на вашу працю з відстоювання інтересів ємільчинської громади для розквіту Поліського краю та зростання добробуту його жителів.

Петро СКИБА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *