Щоб виграти війну, треба перемагати в боях


Дискусія у Фейсбуці навколо відкриття-закриття інфекційного відділення Ємільчинської ЦРЛ отримала продовження на початку минулого тижня. У великій залі районної ради нараду скликав голова РДА В’ячеслав Авраменко. Перед нечисельною аудиторією (з десяток присутніх) виступила головлікарка Наталія Брановицька, яка
впродовж години в деякій мірі повторила сказане нею на сесії районної ради тиждень тому.

За словами Наталії Іванівни, в умовах, що склалися, Ємільчинська лікарня претендувати на більше, ніж заклад обсервації, не може – немає ресурсу. Наприклад, кадрового: у нас лише три лікарі-анестезіологи, з яких один ще й на лікарняному. Якщо ж умовно вважати нашу лікарню такою, що може лікувати “ковідних” пацієнтів, то доведеться закривати інші відділення вже тільки через брак анестезіологів. Відтак, ємільчинці, хворі на COVID-19, лікуватимуться у тих 15 лікарнях області, що визначені Міністерством охорони здоров’я. Натомість до нас уже направляють пацієнтів з іншою соматичною патологією. І це явище отримало визначення – пацієнтський туризм. Здійснюється він у телефонному (вважай, ручному) режимі, залежно від того, де в області з’явилось вільне ліжко-місце.
Стосовно ж інфекційного відділення, то головлікарка не бачить у ньому перспективи в першу чергу через брак фінансового ресурсу. Лише киснева станція, за її словами, коштуватиме 2 млн грн, стільки ж треба на утримання впродовж року.
Упродовж виступу Наталія Іванівна неодноразово називала коронавірусну пандемію війною. І якщо продовжувати цю аналогію, то її, війну, можна виграти, перемагаючи в локальних боях. На жаль, в окремих із них ми поступилися. Займенник “ми” – невипадковий, адже відповідальність за раніше обрану стратегію в нашій місцевій медицині лежить не тільки на головному лікареві (хоча в значній мірі), а й ще на багатьох причетних, в тому числі й на ЗМІ, які мають вчасно загострити увагу на тій чи іншій проблемі.
Закриття рік тому інфекційного відділення, коли в китайському Ухані пробуджувався коронавірус, – чи не програний бій? А передувала йому поразка в битві за Бараші, які з 3 млн грн, що раніше надходили в Ємільчине, залишили тільки 1,1 млн грн, а решту розділили між Пулинами і Хорошевим. Щоб вижити, треба було чимось жертвувати…
Фейсбучні пристрасті навколо інфекційного – це свідчення ще одного недопрацювання – на інформаційному полі. Недооцінка постійної роз’яснювальної роботи – не тільки іміджеві втрати. Недоліком можна назвати й брак лікарів, хоча це загальнодержавна проблема, але ж житло для медпрацівників – це, на жаль, не козирі ні Барашів, ні Ємільчиного. Та навіть нормального апарата УЗД за останні десятиліття ми не мали.
І ось із таким “багажем” чи може Ємільчинська лікарня потрапити до пріоритету МОЗу?..
Тому нам залишається берегти те, що маємо. В першу чергу, найдорожче – людський ресурс – наших лікарів. І вже з новим балансоутримувачем, яким стала Ємільчинська селищна рада, визначати стратегію й здобувати маленькі перемоги.
Михайло МЕЛЬНИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *