Що ми їмо? або Еволюція виробництва продуктів харчування

Скільки існує людство, стільки існує проблема забезпечення його продуктами харчування. Протягом всього свого існування воно вело безперервну боротьбу за те, щоб навчитися виробляти їжу в об’ємах, необхідних для нових членів суспільства, які з’являються.

Британський священик і економіст Томас Мальтус говорив, що ріст кількості населення завжди буде випереджати темпи росту продовольчих ресурсів, тому й існують війни, хвороби, які повинні регулювати ці процеси.

Проте опоненти цього твердження, техно-оптимісти, останні два століття отримують перемогу. Підтвердженням цього є “зелена революція” 1940-1970 років (комплекс змін у сільському господарстві країн на основі сучасної агротехніки, які дали можливість з 1960 по 1990 роки виробництво їжі у всьому світі збільшити удвічі), автором якої є американець, лауреат Нобелівської премії Норман Борлогу.

А у зверненні на форумі генної інженерії 2000 р. Борлогу заявив, що “…вже розроблені, або знаходяться на завершальній стадії розробки, що дозволяють забезпечити харчами 8-9 млрд чоловік”. Йшла мова про технології ГМО – для забезпечення швидко зростаючого населення землі продуктами харчування.

Генна інженерія – молода технологія, створена для поліпшення характеристик жи-вих організмів шляхом пере-садки в них чужого генетичного матеріалу, наприклад ДНК риби в помідор (щоб не підмерзав) чи бактерії в кар-топлю (щоб жук не їв).
Якщо засадити всі поля сільськогосподарськими культурами, стійкими до хвороб, шкідників – заливати поля отрутохімікатами не треба. Це плюс.

Але якщо ген стійкості до гербіцидів є в кожній клітині рослин, висаджених на мільйонах гектарів, рано чи пізно при перехресному запиленні він перейде до диких родичів цих рослин. А закріпившись у майбутніх поколіннях, цей ген дасть такий супербур’ян, що ніякою хімією його не вбити. Новий виток небезпеки?

Сьогодні уже навіть на теренах нашого району вирощується генно-модифікована соя, кукурудза, картопля та інші види рослин, які реалізуються невідомо куди і для яких цілей. З них же ж потім виготовляються продовольчі товари без відповідного маркування, а також корм для птиці, свиней та ВРХ.

Часто доводиться спостерігати, як підсмажену на сковороді варену ковбасу чи сардельку не хочуть їсти кіт чи собака і йде неприємний запах, а куплена на базарі підчеревина або шматок сала зовсім не такі, як ми звикли.

Здається, що наш екологічний годинник вже натякає на фініш. І розуміючи це уже сьогодні, тисячі ферм в усьому світі переходять на “старий” спосіб виробництва продовольства, повертаючись до традиційної гармонії сільської праці.

Ідея органічного виробництва полягає у повній відмові від застосування ГМО, антибіотиків та мінеральних добрив. Це призводить до підвищення природної біологічної активності у грунті, відновлення балансу поживних речовин, підсилюються відновлювальні властивості, нормалізується робота живих організмів, відбувається при-ріст гумусу, і як результат – збільшення урожайності сільськогосподарських культур.

У Житомирській області уже є декілька сільськогосподарських підприємств, які займаються органічним виробництвом. В цьому році такі господарства реалізують молоко за ціною більше 10 грн за літр, а пшеницю – 2400 грн за тонну. Вирішується питання щодо створення “Поліського наукового центру органічного землеробства” на базі Житомирського національного агроекологічного університету, який надаватиме наукову до-помогу і проводитиме сертифікацію таких виробництв.

На жаль, сьогодні уже і в особистих селянських господарствах вирощується багато видів рослин невідомого походження, засобів захисту, які продаються будь-де і “рятують” від усіх шкідників і хвороб, різних видів кормових добавок і т. ін.
Здоров’я кожної людини у великій мірі залежить від того, що ми їмо і яку воду п’ємо. Про це повинні пам’ятати державні служби, на яких покладено функції контролю за якістю, звичайно ж кожна сім’я, кожна людина.
В. ШИРМА