Не можна собі дозволити бути слабким

Михайло МЕЛЬНИК

Ірина Серпутько – це уособлення часу, в якому ми живемо, коли сам постраждав від війни, а допомагаєш ближньому. У листопаді 22-го війна забрала в неї чоловіка, а в двох діток батька. Та сьогодні вона надає допомогу тим, хто її потребує, на посаді завідувачки відділу соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю в Центрі надання соціальних послуг.
Знаю Ірину Володимирівну ще з часів її роботи у відділі освіти. Але сьогодні це вже зовсім інша Ірина. Лаконічно і ємко говорить про свою роботу, без зайвих сентиментів про жіночу долю, чітко формулює завдання її служби – наче військовий, з постійною готовністю (хоча розмова сталася зовсім спонтанно, без жодних планів на зустріч і матеріал).
Так, тут, на цій посаді – її передова: у поліції при слідчих діях з неповнолітніми, у відділі пробації з умовно засудженими, зі службою у справах дітей, з інспектором ювенальної превенції, скрізь, де потрібен соціальний працівник, психолог.
Каже, що втрата чоловіка мобілізувала внутрішні резерви, загострила усвідомлення, що на тобі двоє дітей. В такій ситуації не можна собі дозволити бути слабкою.
А ще вони разом із колежанкою із соціальної роботи Ольгою Шпінь пройшли навчання (і онлайн, і очно), виконали всі необхідні умови й тепер – у Реєстрі психологів від системи безоплатної правової допомоги.
Директорка Центру Олена Саух пишається такими колегами, вважає їх справжньою знахідкою для установи.

_{Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю “Народної трибуни” і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.}