Дослідження трьох поколінь


Пошуки імен загиблих тривають

У французів ще здавна побутує прислів’я: “Як війна – то війна”. Сталінський уряд колишнього Радянського Союзу, певно, знав і подальші тлумачення його. А саме: “Беручи участь у боротьбі, треба бути готовим до її наслідків”. Яка саме боротьба чекала на тодішні республіки, ми вже нині знаємо. А тоді, на самому початку 30-х років, було вирішено готуватися до гіршого – до війни.

Приміром, на території нашого району зводилися фортифікаційні споруди, що входили до так званої “Лінії Сталіна” і відносились до Коростенського укріпрайону. Тільки довкола Ємільчиного до останнього часу налічувалося 25 довготривалих оборонних точок (ДОТів). Кілька з них зруйновані, повністю засипані.
Протягом 1931-1932 років зводилися кулеметні ДОТи. До 1939 року спорудили ще шість артилерійських напівкапонірів.
Свого часу в напрямку колишнього аеродрому, поблизу напівкапонірів, які умовно позначають номерами 28, 2, зустрів двох студентів Київського політехнічного інституту з мотоциклами. За їхніми словами, вивчали вони згадану лінію оборони. Про їхні успіхи не знаю. А ось вчителька історії, старший вчитель Ємільчинської гімназії Т. Ю. Бацюн зі своїми підопічними провели досконале дослідження та вивчення ДОТів на території району. Учениця ж гімназії Олеся Дем’янчук у 2015 році сформувала відповідну наукову документацію, що нині зберігається у Ємільчинському краєзнавчому музеї.
У своїх пошуках дослідники значну увагу приділяли ДОТу – артилерійському капоніру №25, який від 9 травня 2010 року іменується музеєм. У його створенні є неабияка заслуга нинішнього завідуючого музею В. В. Дворецького та працівників Центрального будинку культури.
Знайомлячись із вище згаданими дослідницькими матеріалами, люб’язно наданими Володимиром Віталійовичем, пригадав і власні дитячі дослідження більш як п’ятдесятилітньої давності. Разом з однолітками наприкінці 60-х – на початку 70-х нас вабила гігантська сіра бетонна споруда. На її даху, здається, можна було влаштувати справжній вертолітний майданчик. Зі смолоскипами в руках частенько влаштовували ігри всередині споруди, вивчали запасні ходи й решту на той час незрозумілих для нас, малих, отворів.
Як не дивно, але у міжряддях ще молодої соснової лісопосадки відшукували залишки пороху. Одного разу ледь не трапилося трагедії. Кілька старших хлопчаків у приямку відрили з десяток різних видів боєприпасів. Галасу було на весь куток. Жаху додали і працівники міліції та військкомату…
Пригадується, в середині 90-х учні молодших класів під час своїх ігор відшукали ящик з патронами у кулеметному ДОТі поблизу старого кладовища. З того часу в результаті різних шляхово-будівельних робіт від споруди лишилася видніти лише частина стіни та даху.
Стосовно ж ДОТу-музею, то він вцілів у ті жахливі часи, згодом не перетворився на стихійний смітник. Поряд розташована й братська могила розстріляних гітлерівцями полонених воїнів, партизанів, підпільників, простих жителів селища, довколишніх сіл – чоловіків, жінок. Тут, зокрема, поховані воїни 195-ї та 200-ї стрілецьких дивізій, котрі воювали на території району в липні 1941 року і потрапили в полон. Згідно з даними, зібраними працівниками краєзнавчого музею, біля ДОТу №25 захоронено рештки 41 людини. Однак це не зовсім точні дані. Приміром, у списку зазначено ім’я партизанки з Великої Цвілі Марії Валеріївни Ларкової (Зублевської). Нещодавно працівникам музею надійшло повідомлення, що її було поховано у рідному селі.
Ще років з тридцять тому мешканка Підлубів Параска Жека розповідала, як у роки окупації її рідного брата, підпільника Олексія Жеку, заарештували вороги. Коли ж жінка з глечиком кисілю та торбинкою якихось пиріжків навідалася до поліцейської дільниці, яка тоді була на місці нинішнього танцмайданчика, то у відповідь почула від котрогось поліцая жахливу звістку: брата відвезли на страту до вище згаданого ДОТу. Не вірити цьому не можна, адже це не той випадок, коли з цієї історії можна мати якийсь зиск. А от щодо більш повніших даних про поховання, то вони можуть додатися.
З 1985 року на братській могилі, що біля ДОТ-капоніру, встановлено шестиметрову гранітну стелу. До цього, з 1975 року, тут на кам’яній основі здіймалася невеличка піраміда з бетонно-цегляною огорожею. А ось на фото, що додається, зафіксовано пам’ятничок загиблим ще до згаданих дат. Тоді ще поза штахетниковою огорожею проглядалися залишки військового окопа. На той час ми ще не розуміли, що він, немов рубець на тілі, нагадуватиме про десятки безневинно загублених душ…

Володимир КУШИМ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *