Професійні батьки: детальніше про патронат


10-11 червня відбувся престур журналістів Житомира та Житомирщини до Києва, що передбачав низку актуальних обговорень, доповідей експертів, розкриття практичних для роботи журналістів інструментів. З-поміж іншого – зустріч із Людмилою Волинець, фахівчинею з питань забезпечення та захисту прав дітей в Україні. Вона розповіла детальніше про патронатне батьківство та про те, як реформа децентралізації вплинула на цей процес.

Патронат – це така собі швидка допомога для дитини та її сім’ї, яка перебуває в складних життєвих обставинах. Патронатні батьки (вихователі) тимчасово беруть на себе обов’язки з догляду, виховання та навіть соціально-психологічної реабілітації дитини або й кількох дітей. Такий вихователь проходить спеціальне навчання, щоб отримати право приймати їх в свою сім’ю, а отже, є професіоналом і має право на зарплатню – грошове забезпечення за надану послугу. А рідні батьки ж у цей час мають можливість вирішити свої проблеми, щоб згодом возз’єднатися з дітьми.

Здійснення патронату регулюється Законом України «Про охорону дитинства» (ст. 1 і ст. 23) та Сімейним кодексом України (глава 20, ст. 252-256).

Однак, попри те що в теорії це дуже корисний інструмент, на практиці не обходиться без певних складнощів. Так, Людмила Семенівна стверджує, що утворення нових районів, ТГ виявилося непогодженим з погляду розподілу дітей та повноважень щодо дітей. Міністерство соціальної політики видасть положення про службу у справах дітей територіальних громад, де будуть чітко розмежовані повноваження щодо різних категорій дітей. На жаль, поки що цієї визначеності немає ніде в Україні, в тому числі в Житомирській області.

Тим не менш наша область заявлена як експериментальна в питаннях деінституалізації. В ній досить активно реалізується проєкт із виведення дітей з інтернатних закладів на сімейне виховання.

«Насторожує ситуація, що практично пустими є Будинки дитини в Житомирській області (заклади, що мали б надавати допомогу дітям віком від народження до трьох років, один у Житомирі, інший – у Новограді-Волинському). Питання, чи всі діти віком від народження до 3 років, які потребують допомоги будинків дитини, отримують цю допомогу. Минулоріч 10 дітей області втратили батьків одразу після народження. Ці діти потрапили до Будинку дитини. Але є також діти віком до 3 років, яких служби вилучили через небезпеку. Куди мають потрапити ці діти? Найімовірніше, їх передадуть до дитячих відділень лікарень, де вони будуть на обстеженнях 10 днів. А що ж далі, з огляду на те, що в них ще не буде статусу дітей, “позбавлених батьківського піклування”? Але разом із тим на всіх рівнях говориться про те, що дітей не рекомендують направляти в Будинки дитини. Водночас існує не так багато форм влаштування дитини, хоча б на той період, коли буде надано статус. Словом, спостерігаю певну розбалансованість системи в області. Разом із тим дуже б хотілося, щоб в Житомирській області були розвинені патронатні сімʼї – форма тимчасового влаштування дитини тривалістю від 3-6 місяців (але не довше). Втім, сподівання, що патронатних сімей в Житомирській області буде багато – невиправдані, оскільки на сьогодні є всього шість таких сімей. Тому я б сказала, що новітні форми роботи не є погодженими з інтересами дитини. Бажання мати реформу формується швидше, ніж способи в цій реформі не втратити дитину», – наголошує експертка.

Довідка: Всього станом на 1 березня 2021 року в Україні діє 182 патронатні сім’ї, до яких вже було влаштовано понад 950 дітей. З них: близько 44% повернулося до біологічних сімей;48% влаштовані до сімейних форм виховання;однак 8% патронатних вихованців влаштовано до центрів соціально-психологічної реабілітації населення (ЦСПР) та інтернатів. Щороку в українських судах розглядається близько 10 тисяч справ щодо позбавлення батьківських прав, орієнтовно 80% з цих справ задовольняються, отже, діти потребують сімейного влаштування. Сталою стає ганебна практика довготривалого «проживання» дітей за соціальними показниками в лікарнях. За словами Ірини Серпутько, працівниці соцвідділу Терцентру, у Ємільчинській громаді поки що немає жодної патронатної сім’ї, але є декілька прийомних сімей.

Дітей із проблемами інтелектуального розвитку у 2019-му було рекомендовано перевести на виховання в сімʼї. Втім, не завжди експертні комісії були такими, які бачили ситуацію далеко: частина з цих дітей повертається в систему інтернатів, оскільки вихователі не здатні забезпечити їм належний догляд.

Так, патронатний вихователь не лише відповідає за збереження життя і здоров’я дитини, він також має низку інших зобов’язань, що покладаються на біологічних батьків:

  • забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням;
  • створити умови для навчання, фізичного та духовного розвитку;
  • забезпечити надання чи доступ до послуг, визначених договором про патронат (договір не є обов’язковим, однак є хорошою можливістю роз’яснити усі нюанси);
  • співпрацювати зі спеціалістами, дотичними до ведення випадку, задля подолання складних життєвих обставин у межах та у спосіб, визначені органом опіки та піклування;
  • сприяти контактам дитини з батьками, іншими законними представниками, родичами, якщо це відповідає інтересам дитини та не порушує її права.

Водночас не варто забувати, що патронатне батьківство – не форма влаштування дитини, а соціальна послуга, відмінна від прийомних сімей чи дитячих будинків сімейного типу. Базове завдання патронату – допомогти батькам дитини відновити свій батьківський ресурс. «На жаль, у нас законодавець переплутав це і написав, що навіть діти-сироти можуть бути в патронатній родині. Я вважаю це катастрофічною помилкою для дітей, оскільки вона не дає нічого, крім збільшення кількості переходів дитини за період дитинства і більшого травмування. Коли у нас патронатом намагаються підмінити одну із форм влаштування, то це дуже погано для дитини, оскільки вона не повинна звикати до вихователів, бо вони не є в повній мірі її законними представниками. Я дуже стурбована тим, що в нас є патронатні сімї, що утримують дітей по два і навіть три роки, що є фактично не патронатом, а прийомною сім’єю. Це відбувається тому, що непрацюючий чи працюючий з проблемами районний суд ніяк не вирішить питання позбавлення батьківських прав батьків дитини, через це вона не може бути влаштована на постійну форму, бо не має статусу дитини, позбавленої батьківського піклування», – так оцінює ситуацію Людмила.

Між тим і до патронатних батьків є певні вимоги, які вони мають виконати, якщо бажають допомогти сім’ям, що цього потребують. Так, однією з головних вимог є позитивний досвід виховання дітей, при цьому претендент не має бути позбавленим батьківських прав, що очевидно і є протилежністю позитивного досвіду. Майбутній вихователь також повинен мати задовільний стан здоров’я, щоб бути у змозі дбати про тимчасово влаштованих дітей, і мати житло для їх розміщення, не обов’язково власне, допускається і те, що перебуває у користуванні. Ще однією обов’язковою вимогою є готовність пройти професійну тренінгову програму, причому разом із добровільним помічником – дорослим членом своєї сім’ї. Та й загалом вихователь має бути рішучою і сильною людиною, готовою до труднощів, адже робота з дітьми (часто і з неблагополучних сімей) – далеко не найлегша. Людмила Волинець також зауважила, що й одинока особа, що не перебуває у шлюбі, також може створити патронат, прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу.

Довідка: Послуга патронату до 31 грудня 2026 року фінансуватиметься за рахунок державного бюджету. Фінансування передбачає: соціальну допомогу в розмірі 2,5 прожиткових мінімумів на місяць на утримання влаштованої під патронат дитини відповідного віку;грошове забезпечення за надану патронатним вихователем послугу обсягом у 5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. За влаштування двох і більше дітей, дітей віком до 1 року, неповнолітньої вагітної, дитини з ВІЛ грошове забезпечення збільшується на 10% за кожну дитину та категорію, але сумарно не перевищує 50%.

Щодо того, де кращі практики вирішення схожих ситуацій за кордоном, фахівчиня зауважила, що в Україні зовсім не така погана ситуація. Вона загострилася у зв’язку з тим, що нетолерантно проведена чи проходить децентралізація, тому що під час здійснення децентралізації питання дітей взагалі не були враховані.

Зустріч із Людмилою Семенівною Волинець відбулася у рамках спільного проєкту Українського кризового медіацентру та Естонського центру східного партнерства. Зустріч лягла в основу матеріалу.

Марина ОСТАПЧУК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *